Та нехай би хоч хтось прийшов
На економічному форумі, який відбувався у Польщі, заступник міністра з економіки, прагнучи догодити своєму партнерові з Південної Кореї, запитав: що Польща могла б ще зробити, аби до неї прийшло ще більше південнокорейських інвесторів. Той відповів: польському уряду слід лише дбати про інвесторів, які вже є. Бо власники компаній спілкуються один із одним. Якщо вони будуть задоволені, то розкажуть про це іншим інвесторам.
На ХII Міжнародному економічному форумі, який нещодавно пройшов у Львові, ніхто нікому таких запитань не ставив. А годилося б. Бо коли на прес-конференції після того молода журналістка наївно запитала голову Львівської ОДА М. Костюка, яким би інвесторам — зі Сходу чи Заходу — він віддав перевагу, міському очільнику нічого не залишилося як розвести руками: «Та нехай би хоч хтось прийшов!»
Жодного великого підприємства…
Як інформує Головне управління статистики у Львівській області, у першому півріччі іноземні інвестори вклали у підприємства Львова 264,5 млн. американських доларів. Порівняно з минулим роком, обсяг закордонних інвестицій зріс у 11,3 разу. Проте левова частка закордонних інвестицій — 94% — надійшла з Кіпру. Загалом із Кіпру надійшло 32,1% прямих іноземних інвестицій.
Третина від загального обсягу іноземних інвестицій припадає на Польщу. Третє місце — за австрійськими інвесторами, їх частка у вкладах становить 14,9%. Проте, попри оптимістичні цифри, жодного великого підприємства на Львівщині за кошти іноземних інвесторів не побудовано. З робочими місцями, сучасними технологіями… Промовистий факт: у 2011 році Україна посідала 19-те місце серед постачальників товарів до Польщі. І це називається сусід.
Єдиний вдалий приклад, що його постійно наводить місцева влада, стосується десятилітньої давності приходу до м. Стрия німецької компанії «Леоні» з виготовлення джгутів для автомобілів. Заслуга в цьому — колишнього губернатора М. Гладія. На підприємстві зайняті близько 5 тисяч працівників. Робота складна, заробітна плата невисока, але вона все ж таки є.
Насправді вдалих прикладів на Львівщині більше. Створені й успішно працюють десятки різних компаній. Серед них: польська «Факро», українська «Торгово-промислова компанія», інші. Але бракує серйозних фірм зі світовим ім’ям. Вони успішно працюють у Польщі, Угорщині, Росії тощо. Звісно, могли прийти в Україну, у тому числі до Львова, ще у 1990—1992 роках. Зокрема, компанії «Філіпс», «Самсунг» стукали у двері львівських підприємств. Були й інші пропозиції.
Але українське керівництво ставило до закордонних інвесторів нереальні вимоги. Тепер від колись потужних гігантів у Львові нічого не залишилося. Обладнання вартістю у сотні мільярдів доларів розтягли на металолом, а фахівці високої кваліфікації пішли продавцями на базари. Хотілося б вірити, що не все ще втрачено.
«Іноземного інвестора насамперед цікавить якість робочої сили, — розповідає голова правління ПАТ „КРЕДОБАНК“ Дмитро Крепак. — Виробничим компаніям потрібні інженерні кадри, професійно-технічні заклади, університети, які готують інженерів. Україна має конкурентну перевагу. Незважаючи на певні труднощі, тут усе ще залишається великий відсоток людей із вищою освітою. З 1999 по 2001 рік я навчався у США, отож знаю що кажу. На Заході цінують вміння людей із пострадянських республік. Наша середня школа дає добру базу, необхідну для інженерної освіти. Технічні спеціалісти в Україні — високої кваліфікації, що б хто не казав. Європейський підхід вважаю кращим із погляду технічної освіти, математики, ніж у Сполучених Штатах».
Кожній галузі потрібні специфічні умови для праці. Фармацевтичній індустрії — джерела води. Виробництву запчастин для автомобілів — під’їзні шляхи, залізнична гілка, автошляхи високої якості, постачання електроенергії, газу, води тощо. Владі потрібно вести діалог у суспільстві про те, яку індустрію годилося б залучити в регіон. Але коли говорити, що потрібно для вкладення інвестицій, то податковий режим для інвесторів — найголовніше.
Чужого научайтесь…
Як потрібно працювати з іноземними інвесторами, демонструє невеличка Латвія. Ось що з цього приводу сказав учасник форуму екс-президент Латвійської Республіки Гунтіс Ульманіс.
«Для нас важливим є будь-який інвестор, який хоче прийти до нашої країни, — зазначив він. — Важливо, щоб він створив якомога більше продуктів для країни у натуральному чи грошовому еквіваленті. Щоб прийшов із чесними намірами і в бізнесі дотримувався конкурентних законів та інших законів, що діють у країні. Якщо інвестор приходить із певною сумою коштів, він має право на отримання постійного громадянства. Для нас важлива не стільки національність інвестора, скільки те, як почуваються мешканці нашої країни. Бажано, щоб приходили фундаментальні інвестори, компанії з великими обсягами коштів. Відмовляємо лише в разі наявності перевірених даних про порушення потенційними інвесторами загальнолюдських норм та законів країни».
Серйозних інвесторів слід не просто запрошувати, їм слід створювати всі умови для роботи. У США, на рівні як федерального уряду, так і штату, є свої механізми залучення інвестицій. Кожен штат створює спеціальні пакети для інвесторів.
Передусім — пільги зі сплати місцевих податків. У свою чергу, енергетична компанія надає знижку на тарифи на перші п’ять років на 20%. Університет, місцеве технічне училище за кошти штату навчають робочу силу. Коли приходить інвестор, у штаті вже є спеціально для нього навчені працівники.
Що стосується федерального уряду США, то у перші два роки для інвестора значно знижують ставки податку на прибуток. Інвестору це цікаво. Але, зрозуміло, таке можливе в розвиненій економіці, де є гроші — у штату, у міста, в інвестора.
Люди у Сполучених Штатах рахують гроші. Вони знають: кожне створене у промисловості робоче місце запускає ефект мультиплікатора. Підраховано, що одне робоче місце у промисловості годує десятьох людей. Особа, яка заробила зарплату на підприємстві, витратить гроші в ресторані. Той, хто заробив гроші в ресторані, витратить їх у спортзалі… В результаті багатшим стає все суспільство.
Не менш цікавий китайський досвід залучення інвестицій. За словами директора польської фірми «Факро» Євстахія Корончевського, коли група працівників компанії «Факро» на чолі з президентом приїхала обговорювати можливість створення у Китаї власного виробництва, їх чекало велике здивування.
Китайці відразу запропонували їм готове підприємство! Це означало, що вже через один-два місяці компанія могла розпочати виробництво. Місцеві чиновники навіть пішли на те, аби запровадити певне обмеження на обов’язкові перевірки. Тепер підприємство там успішно працює.
Розумом не збагнути
Не секрет, що українське законодавство потребує вдосконалення. Але навіть норми, закріплені в законі, часто порушуються. І більшість учасників економічного форуму хотіли донести до присутніх саме цю думку.
«Ми не розуміємо, чому інвестори повинні авансом сплачувати ПДВ, а потім домагатися правди в українських судах», — запитував присутніх на форумі президент Американсько-Української ділової ради Морган Вільямс.
За його словами, серед членів Американсько-Української ділової ради є інвестор, який інвестував в Україну великі кошти, але держава чомусь не повертає йому ПДВ. Уряд використовує ці гроші для бюджетних потреб. Тепер справа перебуває в суді. Загалом, на його думку, сьогодні питання номер один для України — її економічний розвиток. Саме це найбільше сприятиме зовнішнім інвестиціям.
На його переконання, однією з найбільш привабливих і водночас проблемних сфер в Україні є туризм. Але інвестори не можуть придбати землю під будівництво готелю чи складу.
«Вони не мають можливості купити шматок землі, щоб поставити готель, склад. В Україні занадто складно купити землю. Люди не вкладатимуть 250 млн. доларів, орендуючи землю, якщо через п’ять років її можуть забрати. Так, в Україні довго не було п’ятизіркових готелів, бо компанії відмовлялись інвестувати в орендовану земельну ділянку».
Американців підтримав і представник німецької економіки в Україні Александер Маркус. Але критика й пропозиції повисли в повітрі. Черговий раз голова Львівської ОДА Михайло Костюк відзначив, що влада повинна перейти від розмов про сприяння бізнесу до реальних дій.
Засади крайової ініціативи області — транскордонне співробітництво, вигідне транспортне розташування, оскільки ми є зручною транзитною територією, і сприяння регіональному бізнесу.
Керівник області пообіцяв: «Як завершиться виборча кампанія, ми поставимо жорсткий заслін домаганню та корупції у дозвільній сфері. Я думаю, чимало наших чиновників, зайнятих сьогодні у вертикально інтегрованих системах видачі дозволів, реєстрації підприємців, просто залишаться без роботи, і багато систем буде змінено».
Проте самого розуміння на місцях проблем для інвесторів сьогодні вже не досить. Вони хочуть, аби потенційні можливості для інвестування в Україну ставали реальністю.
«Плечі були хороші»
Ще один приклад того, як потрібно відстоювати інтереси інвесторів не лише всередині країни, а й за її межами, демонструє Польща. Президенти, посли та консули постійно відстежують стан справ польських фірм і всіляко захищають їхні інтереси.
Коли автор статті запитав у генерального директора польської «Факро» Євстахія Корончевського, як, попри несприятливий інвестиційний клімат в Україні, йому вдалося досягнути таких успіхів, той лише усміхнувся: «Плечі були хороші».
Потім розповів, як у 1998 році правління компанії вирішило заснувати дочірнє підприємство у Львові. Почали з того, що купили майно колишньої бази з продажу пиломатеріалів на вулиці Городоцькій, 355. Усе фактично потрібно було починати з нуля. Складність полягала і в тому, що, викупивши майно, інвестор не мав права щось будувати.
Назустріч фірмі «Факро» пішли депутати Львівської міської ради. Підтримали, бо, вочевидь, розуміли, що будуть нові робочі місця, податки. Підприємству виділили земельну ділянку площею 7,2 га в оренду терміном на 50 років. Це давало можливість спокійно працювати, не боячись, що колись виникнуть проблеми з продовженням оренди. До кінця року на ньому вже працювало 23 особи. Іншим підприємствам тоді землю давали на п’ять років, — згадує директор.
А у 2001 році польський інвестор вирішив вкласти значні кошти в це підприємство. Спочатку було проінвестовано 2 млн. євро для запуску виробництва дерев’яних елементів, які є основою дахових вікон.
— Звісно, труднощів вистачало, — каже Євстахій Корончевський. — Були нюанси з митним оформленням, заважали роботі часті перевірки податкової тощо. Але президент компанії чітко мені сказав: «Якщо дізнаюся, що ти зі своїх грошей дав хабара, — дуже пошкодуєш». Через це важко йшло оформлення дозволів. Якби не підтримка материнської компанії, ми б не витримали конкуренції з іншими виробниками дахових вікон, які діють на світовому ринку.
Українські інвестори такої підтримки не мають. І не тільки за кордоном, а й всередині країни.
Василь Худицький
«Дзеркало тижня. Україна» № 38
26.10.2012
